Коли круїзні лайнери та комерційні судна входять до гавані Нью-Йорка, першим величним символом Америки, який їх зустрічає, є міст Верраццано-Нарроус. Ця колосальна двоярусна висяча конструкція з’єднує Стейтен-Айленд та Бруклін, перетинаючи протоку Те-Нарроус. Споруда є не лише критично важливою транспортною артерією, через яку проходить траса Interstate 278, а й справжнім культурним феноменом мегаполіса. У цій статті на new-york-future.com вас чекає розповідь про амбіції містобудівників, боротьбу зі стихією, людські трагедії та навіть курйозну орфографічну помилку, на виправлення якої знадобилося півстоліття.
Від ідеї до реалізації: як створювався гігант
Ідея з’єднати Бруклін та Стейтен-Айленд виникла задовго до початку будівництва мосту. У 1920-х роках розглядалися плани створення тунелю під протокою, а згодом — проєкт так званого «Мосту Свободи» (Liberty Bridge). Проте ключову роль у появі саме Верраццано-Нарроус відіграв Роберт Мозес — впливовий та безкомпромісний містобудівник Нью-Йорка. Він дійшов висновку, що міст обійдеться місту значно дешевше, ніж тунель. Тож у 1947 році він ініціював офіційний запит до Військового міністерства США на дозвіл будувати переправу.
Проєктування довірили видатному швейцарсько-американському інженеру Отмару Амманну. Для Амманна естетика була не менш важливою за функціональність.
«При проєктуванні мосту естетичний вплив настільки ж важливий, як і технічні деталі. Будувати потворний міст — це злочин!» — зазначав інженер наприкінці свого життя.
Офіційне будівництво стартувало 13 серпня 1959 року і тривало п’ять років. Зведення споруди вимагало безпрецедентних зусиль та ресурсів. Декілька фактів:
- Загальна вартість проєкту склала 320 мільйонів доларів США, що в еквіваленті на сьогодні становить понад 2,5 мільярда доларів.
- Протягом п’яти років на будівництві щодня працювало в середньому 1200 робітників, а загальна кількість залучених фахівців сягнула 12 000 осіб.
- Під час зведення мосту загинули троє робітників.
- Загибель 19-річного Джерарда Маккі, який зірвався без страховки у серпні 1963 року, спровокувала п’ятиденний страйк робітників.
- В результаті протесту будівельники домоглися встановлення захисних сіток, які згодом врятували життя ще трьом монтажникам.
Урочисте відкриття верхнього ярусу відбулося 21 листопада 1964 року. Рух нижнім ярусом запустили 28 червня 1969 року — набагато раніше запланованого терміну через стрімке зростання транспортного потоку.
Інженерні рекорди та боротьба з фізикою
З моменту відкриття у 1964 році й до 1981 року Верраццано-Нарроус утримував титул найдовшого висячого мосту у світі, поки його не перевершив міст Гамбер у Великій Британії. Сьогодні він залишається першим за довжиною центрального прольоту в Північній та Південній Америці.
Технічні характеристики споруди вражають:
- Довжина центрального прольоту між пілонами становить 1298 метрів, а бічних прольотів — по 370,5 метра.
- Кожна з двох веж сягає висоти 211,3 метра, містить близько 1 мільйона болтів та 3 мільйонів заклепок.
- Міст тримають чотири головні троси діаметром 914 мм кожен.
- Кожен трос складається з 26 108 окремих дротів, загальна довжина яких становить 229 364 кілометри.
Масштаби споруди настільки великі, що під час її проєктування Отмар Амманн та його команда були змушені враховувати кривину Землі. Пілони мосту не є строго паралельними: відстань між ними на вершинах на 41,2 мм більша, ніж біля основ.
Цікавим інженерним викликом стало заливання масивних бетонних анкерних блоків. В умовах спекотного нью-йоркського літа гідратація цементу викликала б надмірне нагрівання бетону, що могло призвести до його розтріскування. Інженери знайшли нестандартне рішення — воду для замісу замінили на лускатий лід. Під час танення лід поглинав тепло зсередини, дозволяючи підтримувати температуру суміші в межах 15-22 °C (60-72 °F).
Крім того, міст є гнучким та реагує на температурні коливання. Влітку через теплове розширення сталевих тросів дорожнє полотно опускається на 3,66 метра (12 футів) нижче, ніж узимку. Висота просвіту під мостом становить 69,5 метра, що дозволяє проходити великим суднам.
Помилка, що пережила десятиліття: історія назви Verrazzano
Споруда отримала свою назву на честь Джованні да Верраццано (Giovanni da Verrazzano) — італійського мореплавця, який у 1524 році став першим європейцем, що увійшов до гавані Нью-Йорка та річки Гудзон. Проте у цій історії є нюанс, який десятиліттями дратував представників італійсько-американської спільноти.
Під час підписання перших будівельних контрактів у 1959 році та ухвалення закону про найменування мосту губернатором Нельсоном Рокфеллером у 1960 році в прізвищі мореплавця припустилися орфографічної помилки: його написали з однією літерою «Z» — Verrazano.
Транспортне відомство (MTA) довго ігнорувало заклики виправити ситуацію, пояснюючи це тим, що заміна дорожніх знаків, брошур та карт коштуватиме мільйони доларів. Зрушити справу з мертвої точки вдалося лише у 2016 році, коли 21-річний студент з Брукліну Роберт Неш створив онлайн-петицію з вимогою повернути історичну справедливість. Ініціатива набула розголосу та її підтримали політики.
У червні 2018 року Сенат штату Нью-Йорк та Асамблея ухвалили відповідний законопроєкт, а 1 жовтня 2018 року губернатор Ендрю Куомо його підписав, офіційно затвердивши назву Verrazzano-Narrows Bridge. Аби уникнути зайвих витрат, було ухвалено компромісне рішення. Чинні дорожні знаки не демонтували спеціально, а замінювали їх на нові з двома літерами «Z» поступово, в міру зношення.
Спорт, кіно та безпека: сучасна історія Verrazzano-Narrows Bridge
Поза рутинним трафіком, міст відіграє величезну роль у культурному та спортивному житті міста.
З 1976 року саме тут стартує легендарний Нью-Йоркський марафон. Близько 50 000 бігунів щороку перетинають міст, використовуючи обидва його яруси. Заради цієї події міст повністю перекривають для руху транспорту з ранку до 15:00. Пробіг через міст славиться своїми неймовірними краєвидами на гавань Нью-Йорка, проте бігунам доводиться долати сильні вітри та затяжний підйом.
У першу неділю травня міст також приймає велопробіг Five Boro Bike Tour, під час якого нижній ярус тимчасово віддають 32 000 велосипедистів. Крім спорту, міст неодноразово ставав героєм кінематографа. Найвідоміша його поява — у культовому фільмі 1977 року «Лихоманка суботнього вечора» (Saturday Night Fever) з Джоном Траволтою.
Міст Верраццано-Нарроус постійно модернізується, щоб відповідати вимогам сучасності та підтримувати свою працездатність. У 2011 році розпочалася масштабна реконструкція вартістю 1,5 мільярда доларів. Перший етап, що тривав до 2017 року, обійшовся у 235 мільйонів доларів і включав заміну старої бетонної плити верхнього ярусу на легше та міцніше ортотропне сталеве покриття.
Значну увагу міська влада приділяє питанням безпеки. Верраццано-Нарроус не був спроєктований з пішохідними чи велосипедними доріжками — частково для економії, а частково для запобігання самогубствам. Проте відсутність тротуарів не розв’язала проблему. Після збільшення кількості трагічних інцидентів та під тиском громадськості й політиків, MTA розпочала проєкт з встановлення спеціальної захисної огорожі. Контракт вартістю 32,8 мільйона доларів передбачав монтаж 8,5 кілометрів сітки з високоміцної нержавіючої сталі вздовж обох ярусів мосту, здатної витримувати екстремальні вітрові навантаження та морський клімат.
Міст Верраццано-Нарроус залишається безумовним тріумфом інженерної думки XX століття. Він пережив суперечки щодо своєї назви та масштабні реконструкції, продовжуючи щодня надійно з’єднувати райони Нью-Йорка. Від грандіозної сталевої архітектури, що підкорюється геометрії планети, до статусу відомої стартової лінії в історії легкої атлетики — Верраццано-Нарроус по праву має звання одного з найважливіших мостів світу.
